Православные храмы

Храм иконы Божией Матери «В родах Помощница» (в 1‑м роддоме, на Печерске)

Храм был открыт 8/21 декабря 2000 г., первый молебен отслужен 9/22…

Храм великомученика Георгия Победоносца (в госпитале МВД)

Расположена на территории Центрального госпиталя МВД Украины на…

Храм мученика Трифона (на Троещине-Вигуровщине)

Село Милославичи впервые упоминается под 1396 г. В XVI в., когда…

Публикации

Детская молитва

Эту трогательную и поучительную историю из своего детства мне рассказала одна…

Один на один с жизнью. (Продолжение. “Особенный ребенок рядом с мамой”)

Какие чувства испытывают родители, отдавая детей с ограниченными возможностями…

Релігійне виховання починається в родині

Всі ми тепер стурбовані проблемою виховання молоді та особливо непокоїть нас…
Браття і сестри, з любов’ю хочу звернутись до вас. Зі всього я бачу, що ви є особливо набожні! І втішає мене як священика, і вселяє повагу і благоговіння ваше устремління догодити Богові, ходити чистими в очах Божих і славити Його. Також втішає те, що ви постійно відвідуєте ваші зібрання і ревнуєте ради свого спасіння. А тому мир вам і любов. Як священик кажу: і правильно робить той, хто ходить в дім молитви, бо так Храм Божий назвав Іісус Христос (Мф. 21, 12–13). Ці слова взяті з пророцтва пророка Ісайї (Іс. 56, 7). Але там говориться і про жертовник, де ж він у вас? Куди подівся? Де скінія і все, що в ній нововідбудоване (обряди) (Діян. 15, 15–17)? Чому ваш молитовний будинок навіть не має ніякої схожості, ні всередині, ні ззовні, до Храму Божого, який назвав Христос домом молитви?

З цього приводу хочу нагадати слова Спасителя: “Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне” (Ін. 5, 39). Святе Писання нам свідчить про необхідність і боговстановленість обрядів і таїнств, за допомогою яких прославляється Бог, як говорить апостол Павел у Першому посланні до Коринфян: “...прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі” (1 Кор. 6, 20). “І з цим згідні слова пророків, як написано: після цього звернуся і відбудую скінію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її, щоб шукали Господа інші люди і всі народи... Відомі Богові від віку всі діла Його” (Діян. 15, 15–18).

Чому ви не хочете привернутись до Новозавітної відбудованої скінії Божої і до всього, що в ній (до обрядів і таїнств), як це велить вам Бог?

Слово Боже наставляє служити Богу тілом і духом: “...представте тіла ваші в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого” (Рим. 12, 1). Можна сказати, що служіння Богу тілом полягає у творінні добрих діл, але Слово Боже вказує й на інше служіння тілом: саме в храмі Божому. Наприклад, Мойсей: “Поставив золотий жертовник в скінії зібрання перед завісою. І воскурив на ньому благовонне куріння, як звелів Господь Мойсею” (Вих. 40, 26–27; 2 Пар. 26, 16–18). І одне служіння нерозривно пов’язане з іншим, бо так заповідав творити Господь. І, напевне, корінь наших непорозумінь лежить зовсім не в обрядах, які на вашу думку формальні. Чому ж так? Візьмімо, наприклад, обряд кадіння ладаном, який ми вже згадували. Його звершують навіть ангели Божі: “І прийшов інший Ангел і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, ... і піднявся дим фіміаму з молитвами святих від руки Ангела перед Богом” (Одкр. 8, 3–4).

Священне Писання нам відкриває ще й глибину зовнішньої обрядовості, яка була головна у Старому Завіті. Наприклад, ладан, або фіміам, прирівнюється до молитов святих (Одкр. 5, 8). А “...надіслане вами, як запашне куріння, жертву приємну, благоугодну Богові” (Флп. 4, 18), тому ми кадимо Богу.  Іісус “...пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці” (2 Кор. 2, 14). Беручи приклад з Бога, ми повинні принести в жертву “пахощі приємні” (Єф. 5, 1–2). Бог нам говорить: “Велике буде ім’я Моє між народами, і на всякому  місці будуть приносить фіміам імені Моєму, чисту жертву... Говорить Господь Саваоф” (Малах. 1, 11–12). Чи можна тоді належати до народу Божого в пророцтві, якщо не приносити кадіння фіміаму? Чому ви не виконуєте до кінця це пророцтво? Адже “... промовляли його святі Божі люди, яких просвіщав Дух Святий” (2 Пет. 1, 21).

У Новому Завіті ніде не написано, що кадити гріх. Іісус Христос та Його учні — апостоли молились та учили в храмах. Ніхто з них не говорив, що кадіння противне чи непотрібне Богові. Але ж так каже ваш пастир, а чи “більший і святіший” він за пророків, апостолів і Христа, що може скасувати Слово Боже? Апостол Яків нас попереджує: “...прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі. Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють” (Як. 1, 21–22). Як і яким чином Христос спасає наші душі? На це чітко і ясно відповідає Слово Боже — силою Божою! “Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, — сила Божа” (1 Кор. 1, 18). Розіп’ятий, а значить, і знаряддя розп’яття — Хрест, — центр проповіді апостолів (1 Кор. 1, 23).

Хрест — єдине, чим бажають хвалитися апостоли (Гал. 6, 14). Про тих, хто відрікся від хреста, Слово Боже каже: “Багато тих, про кого я часто говорив вам, а тепер навіть із сльозами кажу, поводяться як вороги Хреста Христового. Кінець їхній — погибель...” (Флп. 3, 18–19), “...спокуса Хреста” (Гал. 5, 11): “...не скасувати Хреста Христового” (1 Кор. 1, 17). Серед неправославних християн широко розповсюджена думка, що поклонятись потрібно не Хресту, а тільки Спасителю, який був на ньому розіп’ятий. Хрест, на якому був розіп’ятий Христос, саме тому і треба почитати, що він Христовий. Христос постраждав на ньому, освятив його Своєю кров’ю. Пречисте тіло Спасителя торкалося до Хреста. І якщо старозавітний жертовник, на якому приносились тварини, був “великою святинею” і кров з цього жертовника освячувала все, то чи не більш великою святинею є новозавітний жертовник, омитий пречистою кров’ю Самого Спасителя — святий Хрест. Відносячись з неповагою до Хреста Христового, ми зневажаємо Господа Іісуса Христа,  який обрав Хрест, як засіб нашого спасіння і символ християнської віри.

Мідний змій, що був виставлений Мойсеєм на знамені в пустелі для зцілення укушених зміями ізраїльтян (Числ. 21, 6, 8–9), був прообразом Хреста Господнього, про що Спаситель вказав у Євангелії: “І як Мойсей підніс змія в пустині, так належить піднестися Синові Чоловічеському, щоб кожен, хто вірує в Нього,  не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3, 14–15). І ось, подібно до того, як укушений змієм в пустелі зцілювався, коли з вірою дивився на мідного змія на знамені, таким же чином звільнюються від духовної хворобливості і духовної смерті ті, хто, будучи вражені дияволом, дивляться на Хрест із зображенням на ньому розіп’ятого Спасителя.

Також дехто вважає, що непотрібно накладати на себе хресне знамення, тому що Бог “не потребує служіння людських рук” (Діян. 17, 24–25).  І це дійсно так. Але ж так само Бог не потребує служіння ніг людських (ставати на коліна при молитві), бо Він є Самодостатнім і ні в чому не має потреби. Цього всього потребуємо ми, щоб очиститись від гріхів і наслідувати спасіння. Тому поряд із цим ми всі накладаємо на себе хресне знамення як символ Хреста, через який Христос переміг пекло і смерть, і цим ми захищаємо себе від сил пекельних. Тож послідуємо повчанню святого апостола Павла, щоб все досліджувати, а доброго триматись.

У Старому Завіті євреї почитали всі святині, які були в скінії, побудованій з веління Божого. Сам Господь звелів Мойсею зробити двох херувимів для скінії; вони  зображали собою статуї із золота і були поставлені на обох кінцях кришки на ковчезі завіту (Вих. 25, 18–22).

За повелінням Господнім були вишиті фігури херувимів на завісі, яка відділяла Святая Святих від святилища у скінії (Вих. 26, 31–33), як тепер іконостас відділяє вівтар від середньої частини храму. Пізніше Соломон побудував храм в Єрусалимі, у якому були поставлені дві фігури шестикрилих херувимів, а також по всіх стінах були зроблені херувими (3 Цар. 6, 3; 2 Пар. 3, 10–13), які були не простою прикрасою, а являлись предметом релігійного поклоніння (3 Цар. 8, 10–13). І це притому, що Господь дав Мойсею заповідь: “...Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху, і що на землі знизу, і що у воді нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм...” (Вих. 20, 4–5).

То чому ж серед протестантів поширена думка, що поклоніння іконам не що інше, як ідолопоклонство? Між іконами та ідолами, по вченню Православної Церкви, є велика різниця. На відміну від язичників, які вважають ідолів істинними богами, ікони (від грецького: icon — зображення) є зображенням Господа Бога у  тому вигляді, у якому Він являв Себе людям (Ін. 1, 14), святих ангелів і святих угодників Божих, які моляться за нас перед Богом (Одкр. 5, 8).

Отже, почитання і поклоніння відноситься не до самої ікони як до речі, а до того “лику”, який зображений на ній.

Також серед протестантів поширена думка, що не потрібно окроплювати себе святою водою, бо ця вода ніяк не допомагає і нікого не зцілює. Це дійсно так, вода — не допомагає і не зцілює, а допомагає і зцілює благодать, яка сходить на цю воду під час освячення її молитвою священика. Так апостол Павел говорить, що все освячується молитвою і Словом Божим, як, наприклад, речі і навіть тінь апостола Петра благодаттю зцілювала хворих (Діян. 5, 15).

На завершення додамо: Бог вимагає від нас поклоніння “духом і істиною”, а не оманою і неправдою. “Хто дотримується всього закону і согрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому” (Як. 2, 10). “Бережіться, щоб не спокуситись вам оманою беззаконників...” (2 Пет. 3, 17). Коріться істині (Гал. 5, 7). Як пише апостол Павел, ми несильні проти істини, а сильні за Істину. “Блаженний, хто додержує слова...” цього (Одкр. 22, 7).

Священик Олег ТРОФИМОВ

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me