Православные храмы

Храм святителя Григория Богослова (в 4‑й больнице, на Соломенке)

14/27 февраля 2000 г. (в Неделю о блудном сыне) состоялась первое…

Храм великомученицы Анастасии Узорешительницы

Престольный праздник: день памяти великомученицы Анастасии…

Покровская часовня (в Юридическом лицее, на Воздухофлотском проспекте)

Часовня в Юридическом лицее им. Я.Ю.Кондратьева при Киевском…
Публикации

Торжество соборного разума

21 апреля в Житомире начались торжества, посвященные 15-летнему юбилею…

Кто выдумал питекантропа

“Есть величие в этом воззрении на жизнь с ее различными силами, изначально…

Где сокровище ваше, там будет и сердце ваше

После Своего Воскресения Господь наш Иисус Христос в течение сорока дней…

Києво-Печерська Лавра

Kievo-Pecherska_Lavra_2Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (рус. Киево-Печерская Лавра) — одне з найдивовижніших місць світу. Древній монастир на дніпрових кручах називають другим Єрусалимом, сприймають з тим же трепетним преклонінням, як і благословенні місця Святої Землі. Історія Києво-Печерського монастиря являє собою одну із надзвичайно світлих сторінок руського церковно-історичного життя.

Ця дивна свята обитель постала на початку — в середині XI ст. в нетрях київських лісів, і освятила її увагою і милостивим вибором сама Цариця Небесна.

Промислом Божим близько 1051 року в печері над Дніпром почав подвизатися в духовних подвигах преподобний Антоній (в миру Антипа з Любеча на Чернігівщині), повернувшись у рідні місця зі Святої Афонської гори. Згодом до нього приєднався преподобний Феодосій (тоді юнак з Васильєва – нині Васильків на Київщині). Вражені святістю їхнього життя, довкола почали збиратися подвижники, котрі прагнули присвятити своє життя служінню Богу. Братія множилася, і монастир зростав і розвивався, ставши початком і речником чернечого життя Древньої Русі, зрештою — й на сьогодні. В XII ст. Печерський монастир дістав статус Лаври, тобто головного монастиря. На його території звелися дивовижні храми. Зокрема, в XI ст. за особливим повелінням самої Пречистої Діви тут збудовано соборний храм в ім'я Успіння Богородиці. Споруджено також в XI–XII ст.ст. церкву Іоанна Предтечі, Свято-Троїцьку надбрамну, Спаса на Берестові, Трапезну Палату, інші споруди. Творцями лаврських святинь були визначні давньоруські та грецькі майстри.

Літописи зберегли й імена художників-іконописців — святих Аліпія та Григорія, видатних давньоруських лікарів — св. Агапіта, св. Даміана, Петра Сиріаника та інших, молитви до яких і досі зціляють хворих. У Лаврі подвизалися в духовних подвигах літописці — преподобні Іаков, Никон, автор "Повісті временних літ" преподобний Нестор. У Лаврі народився "Києво-Печерський Патерик" — визначний літературний твір, що повідує про дивовижні духовні подвиги святих її насельників. Упродовж століть монастир був не лише нездоланною твердинею Православ'я, а й визначним центром культурного життя нашої Вітчизни.

Kievo-Pecherska_Lavra_nignja_2Мирний перебіг життя Лаври переривався суворими випробовуваннями. Міжусобні війни, напади зовнішніх ворогів супроводжувалися пограбуваннями та руйнуваннями монастиря. Та Лавра постійно відроджувалася. Архітектурний ансамбль її впродовж багатовікової історії змінювався кілька разів, та на кінець XVII ст. сформувався остаточно і в цьому вигляді, без суттєвих змін, зберігся до наших днів.

Період панування Радянської влади перервав духовне життя Лаври. Насельників монастиря було розігнано, цінності пограбовано, над святинями вчинено кощунські дії. В 1924 р. постановою Уряду УРСР територію Лаври було оголошено Києво-Печерським державним історико-культурним заповідником.

Нове спустошення принесла Велика Вітчизняна війна. Чимало лаврських споруд було пошкоджено, а унікальний Успенський собор повністю зруйновано.

У 1942 р. чернече життя Лаври відновилося, та 1962 р. монастир знову закрили. Алє й за цей короткий строк Лавра зуміла залікувати деякі рани воєнного лихоліття.

Лише у 1988 р. монастирське призначення Києво-Печерської Лаври відродилося остаточно. Силами віруючих було приведено до належного стану ті храми й споруди, які держава передала в монастирське користування. Долаючи численні труднощі сьогодення, Києво-Печерська Лавра милістю Божою відроджує свої традиції.

Ніхто, мабуть, не вміє так цінувати божественну красу природи — витвір премудрого Творця, як смиренні іноки, що відреклись від усього земного заради служіння Богу. Й монастирі завжди виникали в гарних місцях.

Якщо дивитися на Київ з лівого берега Дніпра, перед поглядом постають в сяйві золотих бань стародавні споруди Києво-Печерської Лаври, що напрочуд затишно розташувалися на високих дніпрових пагорбах.

Kievo-Pecherska_Lavra_pl_Slavi_2Вічний спокій та гармонія цих місць, почавши в середині XI ст. збирати подвижників християнської віри, відродили тут серце духовності нашого народу. Перші іноки печерного монастиря, котрі за походженням своїм здебільшого належали до вищих станів руської суспільності: боярського, духовного та ін., сіянням своїх високих духовних подвигів вони сприяли підйому християнського сонця, що зійшло над Київською Руссю при св. князі Володимирі. Розсіюючи той язичницький туман, той моральний морок, котрі оточували тоді нашу землю.

Києво-Печерський монастир з перших же часів свого існування був головною школою виховання наших давньоруських святителів. Ченці її були найбажанішими кандидатами для заміщення архієрейських престолів у Давній Русі. Розходячись з цієї святої обителі в різні сторони землі Руської, іноки її всюди несли з собою той дух благочестя та подвижництва, що завжди жив у стінах Києво-Печерської Лаври. Лавра була першоджерелом руської науки і первоначалом усіх наших шкіл. Тут жив і вихований був наш перший літописець, тут же були перші лікарі, перші описувачі книг і перші наші живописці.

І сьогодні Лавра — живий свідок нашої святої старовини. Прийшовши сюди, благочестиві богомольці ввіллються в молитвах своїх в староруське уставне Богослужіння, почують прославлені лаврські розспіви — ті розспіви, якими славили Бога, Пресвяту Богородицю та святих угодників давні руські люди майже за тисячу років до нас — ті люди, котрі потім й самі стали угодниками Божими.

Великий Соборний храм Успіння Пресвятої Богородиці

Великий соборний храм Успіння Пресвятої Богородиці – це перша кам'яна споруда в Києво-Печерському монастирі. Зведений він у чудесний спосіб на землі, дарованій для такої святої справи Великим князем Київським Святославом. За свідченням Печерського Патерика, місце вказала сама Пречиста Діва, золото на будівництво чудесно подала 12 братам-грекам з Царгороду і направила їх на Русь. Роботи тривали з 1073 по 1077 рік. Пізніше внутрішні стіни собору прикрасили фресковим живописом і мозаїками.

Успенський собор належав до типу хрестовокупольних церковних будівель і став своєрідним еталоном давньоруської церковної архітектури. Спершу він був тринефним шестистовпним однокупольним храмом з трьома апсидами зі східного боку. Центральну – олтарну апсиду всередині храму прикрашало мозаїчне зображення Божої Матері, а купольне склепіння – таке ж зображення Христа-Вседержителя. На парусах було зображено чотирьох Євангелістів; на стінах написано лики мучеників, чиї мощі було покладено під фундаменти стін собору. Підлога в олтарі була мозаїчна, а в інших місцях – викладена червоними шиферними плитами, інкрустованими шматочками смальти жовтого, зеленого та вишневого кольорів. В усіх оздоблювальних роботах у церкві брав участь молодий тоді іконописець  Аліпій Печерський. Сучасникам Великий соборний храм здавався “небесам подібним”. Таким храм залишався до першого нашестя половців на Русь у 1096 р. І в подальші роки землетруси, ворожі навали й численні пожежі неодноразово руйнували й розоряли Успенський собор. Та кожного разу милістю Божою й молитвами братії храм знову відроджувався з руїн.

Суттєві зміни в архітектурі Успенського собору сталися в XVII ст., особливо при реставраційних роботах, здійснених митрополитом Петром (Могилою): собор стає многоглавим. В Лаврі були проведені обширні будівельні та живописні роботи. І Успенський собор набув архітектурно-художнього оздоблення в стилі, що називався українським бароко.

Спустошлива пожежа 1718 року спонукала до нової відбудови Успенського собору. Зведені раніше довкола храму каплиці були об’єднані між собою стінами, що значно збільшило його розмір. Багатюще зовнішнє та внутрішнє художнє оформлення собору в стилі українського бароко, в здійснення якого багато праці вклав Степан Ковнір, надало храмові легкості й пишноти. Так виглядав собор до 1941 року.

Під час окупації Києва 3 листопада 1941 р. Успенський собор було висаджено в повітря. Існує дві версії цього варварського акту. Та жодна з них не має ані переконливих підтверджень, ані заперечень.

Упродовж дев’яти віків Успенський собор зігрівав усю Православну Русь молитвою полум’яних подвижників.

У червні 1988 року, у зв’язку  із святкуванням 1000-ліття хрещення Русі і відповідно до постанови  Ради Міністрів України, Церкві передали територію Дальніх печер, а у 1990 році – територію Ближніх печер. У 2000 році нововідбудований Успенський собор був освячений і була відправлена Божественна літургія.

Хрестовоздвиженська церква

Домінантою комплексу Ближніх печер є Хрестовоздвиженська церква. Скромна і, здавалося б, непоказна ззовні, що було характерним для початкового періоду стилю бароко, всередині вона вражає своєю величчю, пишністю й красою.

Теперішня кам’яна Хрестовоздвиженська церква побудована на місці дерев’яної коштом полтавського козацького полковника П.Герцика в 1700 році і є найдавнішою з наземних споруд цього комплексу і за своєю архітектурною композицією, характерною для українських дерев’яних храмів XVII ст. Будівля церкви збереглася без суттєвих змін і являє собою прекрасну ілюстрацію архітектури минулих віків.

Інтер’єр Хрестовоздвиженського храму має виразливе художнє оформлення. Про сюжети перших настінних розписів архівних даних немає, відомо лише, що в 1816 – 1817 рр. вони вже поновлювалися. В 1894 —  1895 рр. київський художник Д.Г.Давидов розписав церкву заново, але за старими сюжетами. Всі зображення настінних розписів виконані маслом в академічному стилі, характерному для XIX ст.

Окрасою Хрестовоздвиженського храму та й усієї Лаври є його величний триярусний іконостас, виконаний у стилі рококо різьбярем К.Шверіним. Він має велику художню цінність.

У Хрестовоздвиженській церкві, так само як і в інших храмах Лаври, ховали представників знаті та духовенства. Тут поховані фундатор церкви П.Герцик (XVIII ст.), шість київських митрополитів (друга половина XIX – початок XX ст.ст.). З Хрестовоздвиженської церкви є вихід у Ближні печери.

У 1990 р. церкву передано Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі Української Православної Церкви. У 1994 — 1996 рр. проведено великі реставраційні та ремонтні роботи.

Іконостас Хрестовоздвиженської церкви

Коли переступаєш поріг Хрестовоздвиженського храму, зупиняєшся вражений невимовною красою й величчю його внутрішнього оздоблення. Окрасою храму та й усієї Києво-Печерської Лаври є величний різьблений позолочений триярусний іконостас, виконаний в стилі рококо. Його вирізьбив з липи за власними малюнками київський різьбяр-сніцар К.Шверін у 1767 – 1769 рр. Іконостас прикрашений пілястрами коринфського ордера. Кіоти з обох боків іконостаса виконано також К.Шверіним. Ікони до іконостаса написав талановитий лаврський іконописець З.Голубовський.

У першому ярусі розташовано ікони Спасителя й Божої Матері, ікона храму з часткою Животворного Хреста Господнього, ікона Введення у храм Пресвятої Богородиці, ікони Миколая Мірлікійського, Варвари Великомучениці, собор Печерських Святих та ін.; у другому ярусі – Спаситель і Дванадцять Апостолів, у третьому — Пророки. Між’ярусні ікони відтворюють Двунадесяті свята.

Царські врата вирізьблено в 20-ті рр. XX ст. Над ними знаходиться ікона Успіння Божої Матері, що є сучасним повторенням чудотворної ікони Успіння Богородиці, котра була принесена до Києва 1073 р. грецькими майстрами-будівничими. Цю  ікону  вручила їм чудесним способом у Влахернській церкві  для Києво-Печерської Лаври Сама Пречиста Діва. Ікона щедро осипана діамантами по ризі щирого золота. Як і колись, нова ікона Успіння Богородиці по закінченні Божественної літургії опускається для благоговійного цілування богомольцями.

Велика Лаврська дзвіниця ( XVIII ст.)

Велика Лаврська дзвіниця – окраса архітектурного ансамблю всієї Києво-Печерської Лаври, своєрідний її знак – вона височить у центрі Соборної площі, її золотоверху главу добре видно із задніпровської далечини та з усіх семи пагорбів Києва. Ця велична споруда являє собою восьмигранну чотириярусну вежу, висотою 96,5 м, і вирізняється багатим архітектурно-художнім декором у стилі бароко. Великий інтерес являють три барельєфи XV ст., вмонтовані над входами першого ярусу дзвіниці, із зображенням Божої Матері та засновників Києво-Печерського монастиря – преподобних Антонія й Феодосія Печерських, вони перенесені сюди з Успенського собору. Дзвіницю вінчає шоломовидна позолочена баня.

Зведена за проектом архітектора І.Г.Шеделя в 1731–1745 рр. замість багатоярусної дерев’яної дзвіниці, збудованої в 1669–1672 рр., що згоріла в одній з пожеж, вона була на той час найвищою баштовою спорудою в Російській імперії. У її створенні брали участь місцеві народні майстри – лаврські кріпаки Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Никита Горох та інші. Діаметр кожного з наступних ярусів дзвіниці менший за нижній, за рахунок цього на них утворюються відкриті оглядові площадки, огороджені балюстрадами з балясинами. Кожний ярус дзвіниці мав своє призначення: в першому знаходився лаврський архів, у другому – бібліотека Лаври, на третьому – висіли дзвони загальною вагою понад 80 тонн! Годинниковий механізм курантів, розміщений на четвертому ярусі, з’єднується з системою із семи дзвонів, котрі кожної чверті години відбивають музичну гаму. Восьмий дзвін призначено для щогодинного бою. Годинниковий механізм періодично замінювався. Зараз на дзвіниці годинник, виготовлений і встановлений у 1903 р.

Під час Великої Вітчизняної війни Велика Лаврська дзвіниця одержала значні пошкодження й була в аварійному стані. У 1956 — 1962 рр. її було повністю реставровано.

Пророчими виявилися слова архітектора І.Г. Шеделя: “Тебе, величавий витворе, збудований моєю уявою і завзяттям, зустрінуть урочисто нащадки”.

Церква Різдва Богородиці

Неповторної чарівності архітектурному ансамблеві Дальніх печер надає стрімка семибанна церква Різдва Богородиці, що стоїть на високому бастіоні. Споруджена в 1696 р. в стилі українського бароко, вона є найдавнішою з усіх наземних культових споруд, що збереглися на території Києво-Печерської Лаври. На її побудову кошти виділив київський полковник Костянтин Мокіївський.

Церква Різдва Богородиці стоїть на місці стародавньої одноіменної церкви, яка, у свою чергу, була поставлена на місці декількох поколінь дерев’яних церков, що багато раз перебудовувались.  Та спочатку тут було побудовано першу наземну монастирську церкву — дерев’яний Успенський храм, при якому формувався древній Печерський монастир.

Первісний вигляд сучасної церкви Різдва Богородиці був хрестопо-дібний і завершувався трьома грушоподібними банями, розміщеними в одну лінію зі сходу на захід. Але творча, духовно збагачена уява невідомого народного зодчого ХVІІст. на основі традиційного трикупольного храму створила надзвичайної краси семиглавий храм, що вражає досконалістю свого силуету. Цей творчий штрих утілився в життя 1767 р. Сім глав храму символізують сім благодатних дарів Святого Духа, сім церковних таїнств та вказують на число Вселенських Соборів, на яких святі Отці непохитно затвердили Православну віру.

Храм Різдва Богородиці — унікальне явище в історії української архітектури.

Після відродження в 1988 році в Києво-Печерській Лаврі чернечого життя церква Різдва Богородиці стала храмом духовних шкіл — Духовної Академії та Духовної Семінарії, що діють на території Лаври, — серцем релігійного життя студентів.

Дзвіниця церкви Різдва Богородиці

Надзвичайно гарною спорудою ансамблю Дальніх печер є двох’ярусна дзвіниця. Вона височіє поряд з церквою Різдва Богородиці, має форму восьмикутної двоповерхової башти з банею. У першому ярусі зроблений для проїзду прогін, у другому ярусі — чотири аркові прорізи для дзвонів.

Стіни другого ярусу оздоблено чудовим ліпним орнаментом, в якому переважають рослинні мотиви, і оформлено колонами коринфського ордеру. Дзвіниця увінчана витонченою позолоченою барочною банею, навкруг якої по кутах розташувалися спрямовані вгору гострі позолочені шпилі, що створюють разом з обрисами бані рідкісний за красою силует. В ансамблі з церквою Різдва Богородиці вона є шедевром українського бароко.

Дзвіницю закладено 1754 р., для чого було розкопано частину захисного валу. До кінця її спорудження (1761 р.) над нею працював лаврський трудник Степан Ковнір — “майстер кам’яних справ”. Це була перша споруда, виконана самостійно цим чудовим народним умільцем, що загалом пропрацював у Лаврі понад півстоліття. Відзначаючи труди С.Ковніра, Лавра подарувала майстрові хутір у київському передмісті. Та через деякий час С.Ковнір повернувся до Києво-Печерської Лаври — доживати вік серед любих йому творінь рук своїх, у рідній для нього Лаврі.

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu