Православные храмы

Храм святителя Луки Крымского (в Пушкинском парке)

Первую Литургию в храме прп. Агапита Печерского служили на Пасху 1998…

Храм благоверного князя Александра Невского (в полку МВД «Беркут»)

Престольный праздник: дни памяти Блгв. кн. Александра Невского (30…
Публикации

О страстной седмице

Страстной седмицей, или Страстной неделей называется последняя неделя перед…

Тайна монашества

Между браком и монашеством есть нечто существенно общее. Это не два…

Скорая православная помощь

Служение ВИЧ-инфицированным, больным СПИДом,нарко-, алко- и табакозависимым

Чим догодити хрещеникові?

«Нещодавно розговорилася в електричці з жінкою, вірніше, навіть засперечалися ми з нею. Вона стверджувала, що хрещені батьки як рідні батько з матір'ю зобов'язані виховувати свого хрещеника. А я не згодна: мати – це мати, кому вона дозволить втручатися у виховання дитини. У мене замолоду теж був хрещеник, однак наші шляхи давно розбіглися, не знаю, де й живе він нині. А вона, ота жінка, сказала, що мені тепер відповідати за нього доведеться. За чужу дитину відповідати? Щось не віриться...» (З листа читачки).

 

Так уже сталося, що мої життєві стежинки повернули зовсім в інший бік від хрещених батьків. Де вони нині, як живуть, та й чи живі взагалі, не знаю. Навіть імен їхніх не втримала пам'ять: давно хрестили мене, ще немовлям. Питала у батьків, а вони й самі не пам'ятають, знизують плечима, кажуть: жили тоді по сусідству люди, їх і запросили в хрещені. А де вони тепер, як їх звати-величати – хіба згадаєш? Щиро кажучи, для мене ця обставина ніколи вадою не була: росла та й росла, без хрещених.

Нині, звичайно, дуже шкодую за випадковими моїми «батьком з матір'ю», котрі й гадки не мають, що згадую їх зараз у цих рядках. Не з докором згадую, а з жалем. І, зрозуміло, у суперечці жінки з попутницею в електричці я цілком на боці попутниці. Відповідати треба нам за хрещеників і хрещениць, котрі розлетілися з батьківських осель, тому що у нашому житті вони не випадкові люди, а наші діти – духовні діти, хрещеники.

Кому не знайома така картина? Гарно вбрані люди стоять у храмі. В центрі уваги – немовля у пишних мереживах і стрічках, його передають з рук на руки, виходять з ним на вулицю, розважають, щоб не плакало. Чекають хрестин. Поглядають на годинники, нервують. Хрещених можна впізнати одразу. Вони якось особливо зосереджені й поважні, віддають розпорядження, шелестять пакетами з хрестильним одягом і новенькими пелюшками. Аж ось батюшка запрошує – пора. Заметушилися, захвилювалися хрещені: адже й для них, як і для їхнього хрещеника, сьогоднішній вхід у Божий храм – подія значуща, знаменна. За розгубленістю й напруженістю можна легко визначити, що хрещені – люди не церковні, і лише подія, у якій їх запросили взяти участь, привела їх під склепіння храму.

Священик обов'язково нагадає про обов'язки хрещених батьків і матерів, взагалі про християнський обов'язок. Але від хвилювання чи, можливо, від ніяковості, чи від серйозності моменту мало хто запам'ятає й візьме до серця головну думку батюшки: всі ми відповідаємо за своїх хрещеників і нині, і повсякчас. А хто й запам'ятає, той найімовірніше неправильно зрозуміє. І от час від часу, пам'ятаючи про свій обов'язок, почне вкладати у благополуччя хрещеника посильну дещицю: до днів народження у міру підростання чада – шикарний комплект дитячого посагу, дорогу іграшку, модний ранець, велосипед і так далі.

Ми дуже мало знаємо. Але не це – лихо, а те, що не дуже й хочемо знати. Адже якби хотіли, то перед тим, як іти до храму хрещеним, заглянули б туди напередодні й розпитали б священика, до чого зобов'язує нас цей крок, як достойніше до нього підготуватися.

Хрещений – по-слов'янськи «восприємник». Чому? Після занурення немовляти у купіль священик передає його із своїх рук в руки хрещеного. Смисл цього дійства дуже глибокий. Сприйманням немовляти хрещений батько бере на себе почесну, а головне – відповідальну місію вести хрещеника шляхом сходження до Небесної спадщини. Ось куди! Адже хрещення – це духовне народження людини. Пам'ятаєте, в Євангелії від Іоанна: «Хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3, 5).

Серйозними словами – «охоронники віри та благочестя» – називає Церква хрещених батьків. Але щоб охороняти, треба розуміти – кого і від чого. Тому лише віруюча православна людина може бути хрещеним, а не та, яка разом з охрещуваним немовлям уперше вибралась до храму. Хрещені мають знати хоча б основні молитви: «Отче наш», «Богородице Діво», «Да воскресне Бог...»; вони повинні знати «Символ віри», читати Євангеліє, Псалтир. І, звичайно ж, носити натільний хрест, уміти хреститися.

Віра та покаяння – дві основні умови єднання з Богом. Однак від немовляти неможливо вимагати віри й покаяння, тому хрещені й покликані, маючи віру та покаяння, передати їх, навчити їм своїх хрещеників. Саме тому вони промовляють замість немовлят і слова «Символу віри», і слова зречення від сатани.

– Чи зрікаєшся сатани і всіх діянь його? – питає священик.

– Зрікаюся, – відповідає хрещений замість немовляти.

Священик має світлу святкову ризу як ознаку початку нового життя, духовної чистоти. Він обходить навколо купелі, кадить її й усіх, хто стоїть поруч із запаленими свічками. Горять свічки й у руках хрещених батьків. Зовсім скоро батюшка трикратно опустить малюка в купіль і мокрого, зморщеного передасть у руки хрещених. На немовля одягнуть білий одяг. У цей час співається дуже красивий тропар: «Ризу мне подаждь светлу, одеяйся светом, яко ризою... » Віднині життя хрещених батьків сповниться особливим смислом, вони взяли на себе подвиг духовного батьківства і відповідати за хрещеника чи хрещеницю вони будуть тепер перед Богом.

На Першому Вселенському Соборі було прийнято правило, згідно з яким жінки стають хрещеними для дівчаток, а чоловіки – для хлопчиків. Простіше кажучи, для дівчинки потрібна лише хрещена мати, для хлопчика – лише хрещений батько. Однак життя внесло свої корективи, і за стародавньою традицією запрошують обох хрещених (а інколи й більше), хоча це й необов'язково. Але й тут необхідно знати цілком певні правила. Наприклад, чоловік та його дружина не можуть бути хрещеними одному малюку, так само, як батьки дитини не можуть бути їй водночас і хрещеними батьками. Хрещені батьки не можуть брати шлюб зі своїми хрещениками або з їхніми батьками.

Позаду хрестини малюка. Попереду в нього велике життя, в якому нам відведено місце, рівнозначне його рідним батькові з матір'ю. Попереду наша праця, наше постійне прагнення підготувати хрещеника до сходження на духовні висоти. З чого почати? Та з найменшого. На перших порах, особливо коли дитина перша, батьки знемагають від клопотів, що на них звалилися. Ось тут саме час простягнути їм руку допомоги. Носити малюка до Причастя, потурбуватися, щоб над його колискою висіли іконки, подавати за нього записочки в храмі, замовляти молебні, постійно, як і своїх кровних дітей, поминати в домашніх молитвах. Звичайно, не слід робити це повчаючи, мовляв, ви в суєті потонули, а я ось який, наскрізь духовний – про високе думаю, до високого прагну, вашу дитину окормлюю, що б ви без мене робили. Взагалі, духовне виховання малюка можливе лише тоді, коли хрещений у домі – своя людина, бажана, тактовна. Не слід, звичайно, брати на себе всі турботи. Обов'язки духовного виховання з батьків не знімаються, однак допомагати, підтримувати, а інколи і підміняти їх – все це необхідно і обов'язково.

Перед тим, як погодитись стати хрещеним батьком чи матір'ю, треба собі дати чесну відповідь на запитання: чи зможу, чи вистачить у мене здоров'я, терпіння, духовного досвіду, щоб стати хрещеним людині, котра вступає в життя? Тож, певно, слід добре подумати, перш ніж покладати на себе цей непростий хрест. А батькам необхідно ретельно придивитися до родичів та друзів: хто з них зможе стати по-справжньому добрим помічником у вихованні, хто зуміє наділити ваше чадо істинними християнськими дарами — молитвою, вмінням прощати, здатністю любити Бога.

Але якщо в домі лихо – тут інші критерії. Скільки нещасних, неприкаяних діточок у неблагополучних сім'ях. А скільки просто недоброзичливих, озлоблених людей живуть під одним дахом і змушують жорстоко страждати дітей. Та коли людина, котра стояла із запаленою свічкою перед хрещенською купіллю, кинеться, як на амбразуру, назустріч хрещенику, вона може й гори перевернути. Посильне добро – теж добро. Ми не в змозі перетворити неблагополучну сім'ю на благополучну, однак у наших силах узяти до себе на дачу на день-другий хлопчика, котрий забув, коли його голубили, записати його до недільної школи і взяти на себе обов'язок водити його туди, і – молитися. Молитовний подвиг беруть за основу хрещені всіх часів і народів.

Священики добре розуміють тягар подвигу хрещених батьків, тож не благословляють одному бути хрещеним багатьох малюків, хороших і різних. Та я знаю людину, у якої понад п'ятдесят хрещеників. Ці хлопчики й дівчатка саме звідти, з дитячої самотності, дитячої журби. З великої дитячої біди. Звати цю людину Олександром Геннадійовичем Петриніним; він директорствує в одному із центрів реабілітації дітей, а простіше – в дитячому притулку. Як директор він робить дуже багато: пробиває кошти на обладнання класів, добирає кадри із совісних, некорисливих людей, визволяє своїх підопічних з міліції, знаходить знедолених у підвалах. Як хрещений батько – водить їх до храму, розповідає про Бога, готує до Причастя і – молиться. Багато молиться, дуже багато, у десятках храмів читаються написані ним довгі записки «о здравии» численних хрещеників.

Він дуже стомлюється, інколи майже падає від знемоги. Однак у нього немає іншого виходу: Ю. Петринін – хрещений батько, а його хрещеники – особливий народ. Його серце – рідкісне серце, тож батюшка, розуміючи це, благословляє його на таке подвижництво. Педагог від Бога – говорять про нього ті, хто знає його в роботі. Хрещений батько від Бога – чи можна так сказати? Ні, мабуть, бо всі хрещені батьки – від Бога, але ж він вміє страждати, як хрещений, уміє любити, як хрещений, і вміє рятувати. Як хрещений батько.

Для нас, чиї хрещені діти, розпорошені по містах і селах, його служіння дітям – взірець справжнього християнського служіння. Гадаю, багатьом із нас до його висот не дотягнутися, але коли вже брати з кого приклад, то саме з тих, хто розуміє своє звання восприємника як серйозну, а не випадкову справу в житті.

Можна, звичайно, сказати: я слабую здоров'ям, зайнятий, не такий уже й церковний, як годилося б, і тому найкраще, що можу зробити, щоб не грішити, – це взагалі відмовитися від пропозиції стати хрещеним батьком. Так чесніше й простіше, чи не так? Простіше – так. Але чесніше...

Мало хто з нас, особливо ж коли непомітно підійшов час зупинитися, озирнутися на прожите, може сказати про себе:  я хороший батько, хороша мати, я нічим не завинив перед власною дитиною. Ми завинили перед усіма, і безбожний час, в якому виростали наші запити, наші прожекти, наші пристрасті і є результатом наших боргів один перед одним. Ми вже не відшкодуємо їх. Діти виросли й обходяться без наших істин та наших відкриттів Америки. Батьки постаріли. Однак совість – голос Божий – вимагає втілення, й не на словах, а на ділі. Хіба не може бути таким ділом виконання обов'язків хрещених батьків?

У нас ще є на це час. Скільки часу – одному Господу відомо. Тому треба поспішати.

Наталія Сухиніна

 

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu