Православные храмы

Храм Архистратига Михаила (при Национальной академии внутренних дел Украины)

С конца 90-х годов ХХ столетия духовенство Макарьевского храма города…

Часовня преподобного Нестора Летописца (университет права НАН Украины)

Строительство и освящение часовни стало результатом совместных усилий…

Храм великомученицы Варвары (в городской онкобольнице)

В сентябре 2001 г. больничное отделение реабилитации было…

Публикации

“И остави нам долги наша...”

Ежедневно читая молитву Господню, мы просим о прощении “долгов”. Все мы знаем,…

На Чужой территории

Есть место, при упоминании о котором далеко не каждый человек может сохранять…

“Где дети, там и ангелы Божии”

“Дети! Какое бесценное сокровище вручает нам Бог в лице малых сих! Не напрасно…
Протоієрей Віталій Косовський народився в Запоріжжі на острові Верхня Хортиця, як він жартує, “під тим дубом, де запорожці послання турецькому султанові писали”. З дитинства знав, що служитиме Богу, і, переїхавши до Києва, ходив у Володимирський собор, звідки його “ганяв” уповноважений з питань релігії. Не був піонером і не перебував у лавах ленінського комсомолу. Відхилив пропозиції вступити до будь–якого вузу країни й здобув вищу богословську освіту. Нині йому 37 років, одружений, має двох дітей. Настоятель Свято-Іллінської церкви, благочинний храмів нашого міста та секретар Київської митрополії.

Отче Віталію, який статус сьогодні в Української Православної Церкви? Адже багато хто не розуміє процесів, що відбуваються в церковному житті, та плутається в поняттях: Київський патріархат і Московський патріархат.

Українська Православна Церква, яку очолює Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан), має статус широкої автономії. 1990 року УПЦ надано повну самостійність в управлінні. Митрополит сам рукопокладає єпископів, не потребуючи благословення патріарха, скликає архієрейський собор, вручає свої нагороди, зокрема ордени.

Єдине, що пов’язує нас із Російською православною церквою, – це канонічне молитовне спілкування. Жодних обопільних фінансових стосунків, що, до речі, легко встановлюється, не маємо з нею. Канонічно – ми в складі РПЦ. Юридично, фінансово, матеріально – самостійні.

– Точиться багато розмов про те, що церква має бути цілковито незалежною.

– Щоб остаточно досягти автокефалії, потрібне повне єднання народу, чого, на жаль, в країні сьогодні немає. Якщо на заході України до неї прагнуть, то на сході категорично проти, і з цим треба рахуватися. Коли ж проголосити повне відокремлення, це призведе до чергового розколу. Як сталося в Америці, де теж були парафії Російської Православної Церкви. Здається, в 1971 році на Соборі їй було надано автокефалію. Частина парафій автокефалію визнала, решта ж і досі підпорядкована безпосередньо Московському патріарху. Тож якщо ми не бажаємо розколу, то сьогодні автокефалію робити ще зарано. Звісно, церква в Україні мусить бути цілком незалежною, але спільнота має до цього дозріти.

– З якими, як кажуть у миру, досягненнями Церква зустріла двохтисячний рік від Різдва Христового?

– Більше людей звернулися до Бога. Відроджуються храми. Незважаючи на фінансову скруту, в Україні сьогодні будують понад тисячу церков, багато їх відроджується і в Київській області. Нещодавно почав діяти чудовий храм на честь святителя Миколая при Українському фінансово-економічному інституті, що в Ірпені. Відкрито церкву в приймальнику-розподільнику для неповнолітніх при Головному столичному управлінні міліції, куди потрапляють знедолені, покинуті діти. З ними веде духовні бесіди священик, наставляючи на шлях істинний.

Під час підготовки до Різдва Христового було проведено багато конференцій одну з них – у Почаєві. Також заплановані й Всеукраїнські збори християн – мирян.

– Ви сказали, що чимало людей звернулося до Бога. Що, на Ваш погляд, заважає решті зробити такий крок?

– Нічого. На жаль, замість того, щоб почати жити по-християнськи, люди тільки говорять про це.  Дається взнаки атеїстичне виховання суспільства протягом семи десятиріч. Інша річ, коли дитина змалку зростає у християнстві. Тепер при кожній церкві є школи і для дітей, і для дорослих. Така школа вже понад п’ять років діє в нашій Іллінській церкві. Миряни, збираючись вечорами, спілкуються за чаєм, і не тільки моляться, а й діляться сокровенним. Перед вінчанням кожна пара повинна побувати на бесіді у священика, щоб послухати про таїнство шлюбу і зрозуміти, для чого потрібне церковне благословення. Адже звання християнина багато до чого зобов’язує.  Ф. Достоєвський колись сказав: ” Якщо Бога немає, то мені все дозволено”.

– Чи існуються сьогодні проблеми в Української Православної Церкви?

– Одна з головних проблем та, що Києво-Печерська Лавра з 1926 року вважається музеєм. А вона ж – не що інше, як православний Ватикан. Такої кількості святих, чиї мощі тут покояться, більше в світі немає ніде. Хай би лишався музей у деяких корпусах – завжди можна знайти компроміс. Має ж бути у Митрополита пристойна резиденція, де не соромно приймати представників інших держав. До речі, саме він був єдиним священнослужителем з України, якого разом із Президентом Леонідом Кучмою запросили на святкування Різдва Христового в Єрусалимі. Цей факт свідчить про високе визнання настоятеля УПЦ у світі. А наші семінаристи сплять на триярусних ліжках, у келіях – по двадцять чоловік.

– Багато хто вважає, що оскільки Бог один, то все одно, в який храм і до якої церкви ти ходиш. Вони чи не знають; чи забувають, що Іісус Христос заснував тільки одну Церкву...

– Це так. Православну Церкву часто звинувачують у догматизмі. У давнину, ще за часів Константина Великого, був збірник “Номоканон”, який містив громадянські та церковні закони. Ним керувалися протягом віків. У Київській Русі цей збірник називався Кормчою книгою – книгою управління. І якби Церква на той час не дотримувалася цих чітких канонів, уже б давно деформувалася та перетворилася на яку-небудь секту. Саме завдяки догматизму впродовж двох тисячоліть вона залишається такою, якою її створив Іісус Христос. Ті, хто зневажив канони з історичних або політичних причин, – створили секти, які церквою не назвеш, оскільки божественного там уже нічого немає. Лише людські амбіції та гордість у всьому, а це перший і найголовніший гріх.

– Отче, чого б ви побажали нашим читачам як духовна особа, священик?

– Дуже хотілося б, щоб народ частіше звертався до Бога, а не тільки тоді, коли “грім прогримить”. Кожна людина покликана виконувати заповіді Христові, ходити до храму, пам’ятати дні поминання померлих, шанувати свята. Храм Божий – це місце, куди повинен зайти, зупинитися і замислитися про пройдене, про те, скільки зробив добра, а скільки – зла. Та поміркувати над тим, що все на цій землі скороминуще, й ніхто не знає, коли піде тримати відповідь перед Богом. Як казали святі отці: “ вже ростуть дерева, з яких зроблять наші труни”. Отже, хотілося б, щоб ми зупинилися серед гріха, серед суєти та ходили до храму хоча б щотижня. Колись Євген Євтушенко написав такі рядки:

Проклятье века – это спешка,

и человек, стирая пот,

В порыве мечется, как пешка,

попав затравленно в цейтнот.

Поспешно пьем, поспешно любим,

и опускается душа,

Поспешно бьют, поспешно губят,

а после каются спеша...

О, человек, чье имя свято,

подняв глаза с молитвой ввысь,

Среди распада и разврата

остановись, остановись!

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me