Православные храмы

Храм святителя Николая Мирликийского (Северное кладбище)

Отпевание проходит в ритуальном зале кладбища.

Храм праведного Иоанна Кронштадтского (в 1-й больнице Дарницкого района)

Община святого праведного Иоанна Кронштадтского была создана при…

Преображенский храм (при пенитенциарной службе)

Решение о возведении храма при пенитенциарной службе было принято на…

Публикации

Исповедь бывшего харизмата

У меня в жизни было все хорошо. Я окончил школу с золотой медалью, считал себя…

Паломничество в Святую Землю Иордании

Священная местность, которая расположена на восточном берегу реки Иордан,…

История празднования Богоявления

В первые три века христианства Крещение праздновали вместе с Рождеством…
Святий апостол Павел пише: “...нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3, 17). Для того, щоб бути готовим до добрих справ, треба навчатися у слові Божому, у законі Божому, щоб уміти пізнавати святу волю Божу і виконувати її. Сьогодні я хотів поговорити з вами про одну з найбільших християнських чеснот — про шанування дітьми своїх батьків. Шанування батьків — це перший обов’язок дітей. Ще у дохристиянські часи у всіх народів було правилом — молодші завжди поважали і шанували старших. Особливо діти своїх батьків. Проте, незважаючи на всю важливість і природність цієї чесноти, на превеликий жаль, у наш час  нехтується ця заповідь Божа. Ми знаємо багато випадків, коли діти не поважають своїх батьків. І не тільки не поважають, але й дозволяють собі грубо ображати їх. Щоб нагадати про важливість і необхідність цієї чесноти, якої навчає п’ята заповідь Закону Божого, ми сьогодні про неї й поговоримо.

Насамперед поваги до батьків потребує сама природа: адже завдяки батькам діти покликані до життя. І вже за одне це вони повинні цінувати своїх батьків. Але не тільки за це. Батьки виховали їх, дали їм освіту, доглядали, слідкували за кожним їхнім кроком, допомагали, коли вони потребували сторонньої допомоги. Перенесли у своєму серці найбільші скорботи, труднощі, хвороби і плакали, уболівали за своїх дітей, за їхні невдачі. І, звичайно, усе це вчить дітей шанувати, поважати своїх батьків. Апостол Павел пише, що любов довготерпить, милосердствує (1 Кор. 13, 4). І якщо є любов довготерпелива, милосердна, то перш за все це любов батьківська. Чого тільки не простить батько своєму синові! Тяжко образив Авессалом свого батька, царя і пророка Давида, повставши проти нього зі своїми негідними підданими. Але послухайте, що Давид говорить своїм воєначальникам: збережіть мені отрока Авессалома (2 Цар. 18, 5). Батьківська любов готова усе простити. Навіть і негідних, блудних дітей. Тому діти повинні пам’ятати це і намагатися бути вдячними своїм батькам.

Вся Священна історія учить нас цієї ніжної любові батьків до дітей. Так, оповідається, що коли були уражені сини первосвященика Аарона від вогню Господнього, то Аарон стояв і в скорботі мовчав. Пригадаємо і плач праведного Якова за загиблим своїм сином Йосипом: “В печалі зійду до сина мого в пекло” (Бут. 37,  35), — говорив він. Пригадаємо, як тяжко страждав Давид за своїм загиблим сином Авессаломом. Він плакав і ридав, і примовляв: ”Сину мій Авессаломе! сину мій, сину мій Авессаломе! о, хто дав би мені померти замість тебе...” (2  Цар. 18, 33). Пригадайте із новозавітної історії, якою душевною скорботою сповнене звертання до Спасителя батька, який  просить про зцілення свого біснуватого сина: “Господи! помилуй сина мого; він у час нового місяця біснується і тяжко страждає, бо часто кидається у вогонь і часто у воду, я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його” (Мф. 17, 15–16). А  голосіння дружини хананеянки, також звернені до Спасителя: “Помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується” (Мф. 15, 22). Дочка страждає, а мати страждає вдвічі. Тому вона говорить: помилуй мене, Господи! Ось так виявляється ніжна любов батьків до своїх дітей. І діти цього забувати не повинні. На цю батьківську любов діти повинні відповідати взаємною, ніжною любов’ю до них.

Наведу ще один приклад із світської історії про таку надзвичайну, можна сказати, всесильну любов батьків до своїх дітей. У 390 році по Різдві Христовім у місті Фессалоніках по розпорядженню імператора Феодосія за заколот у цирку було убито близько 7000 осіб. Страчували винних і невинних — байдуже. Страждали і діти, і дорослі. Серед ін­ших, приречених на смерть, був там у цей нещасливий день один чоловік з двома хлопчиками — синами. Коли черга дійшла до них, то батько переконав убивць, щоб вони зжалились і хоча б одного сина помилували, лишили  живим. Кати погодилися помилувати одного, але сказали батькові, що він повинен сам вибрати, котрого залишити в живих, а котрого — умертвити. І батькове серце завагалося. Йому дорогі були обидва сини. Йому було шкода їх обох. Тому він і не зробив ніякого вибору, а всі троє вони віддалися в руки жорстоких катів.

Батьки страждають, коли їхні діти мають якусь скорботу. Особливо батьківське серце переживає, болить, коли діти хворіють. Їм у цей час ніщо не миле, ніщо їх не радує. Лише коли милосердний Господь порятує їхніх чад від хвороб, зітхають вони з полегшенням, і тоді вже радості батьківської немає меж. Та коли батьки уболівають про хвороби своїх синів і дочок, переживають, коли вони одержимі тілесною недугою, то тим більше болить їхнє серце, коли діти страждають моральною, душевною недугою. Це для батьків подвійне нещастя.

Ми повинні шанувати батьків також і тому, що коли ми поміркуємо над заповіддю Господа, яка велить нам шанувати батька свого і мати свою, то побачимо, що вона містить у собі обітницю Божу. А саме: за шанобливість дітям обіцяється довголіття і благоденство. За неповагу — коротке життя, сповнене бідувань і нещасть. Історія і ті наочні приклади, що ми самі спостерігаємо, переконують нас у силі і справедливості слів Божих. Дійсно, люди, котрі з повагою ставилися до своїх батьків, піклувалися про них, доживають до глибокої старості і життя своє проводять у  добробуті, благоденстві. Навпаки, зухвалі, нешанобливі діти звичайно тільки до переполовіння днів своїх доживають. І життя проводять у всіляких бідуваннях і нещастях.

“Шануй свого батька і матір свою, [щоб тобі було добре] щоб довгі були твої дні на землі”, — говорить п’ята заповідь Закону Божого (Вих. 20, 12); і ще: “хто злословить на батька або матір смертю і помре” (Мф. 15, 4). І багато є таких прикладів, коли батьківське благословення приносило благодать душам своїх дітей. І навпаки — прокляття батьківське піддавало жахливим стражданням, мукам дітей непокірливих. Блаженний Августин, єпископ Іппонійський, розповідає один випадок. Якось в одному із міст його єпархії під таке прокляття підпало ціле сімейство. Мати дев’ятьох синів, старенька жінка, одного разу була дуже засмучена своїм старшим сином, який не лише образив її словом, а й насмілився побити її. Ображена таким вчинком старшого сина мати переживала й за інших своїх синів: чому вони не стримали його і не захистили її, коли він її бив? І от у пориві такого обурення, гніву вона їх усіх, без розбору, прокляла. І суд Божий, суд неминучий відбувся. Старший син того ж дня був уражений паралічем. Руки його, а потім і всі члени тіла почали тремтіти. Він зовсім заслаб, не міг навіть ходити. Така ж доля спіткала і всіх інших синів впродовж лише одного року. Не зносячи сорому, не терплячи ганьби від своїх співгромадян, вони пішли з цього міста і десь поневірялися по всій Римській імперії. От наочний приклад, очевидний приклад, як швидко суд Божий вершиться над зухвалими, нешанобливими дітьми. Цей приклад переконує нас ще й у тому, що грішать і матері, які насмілюються вимовляти такі безрозсудні прокльони на своїх дітей. І вдвічі грішать діти, які змушують своїх батьків на такі крайні вчинки — прокльони.

Так, завжди треба пам’ятати свої обов’язки стосовно батьків. Святитель Тихон Задонський з цього приводу говорить: “Завжди віддавай належне тим, хто народив тебе, і тобі за це буде велике благо. Пам’ятай, що батьки — це найбільші твої благодійники. Пригадай усі їхні скорботи, труднощі, переживання, які перенесли вони, виховуючи тебе. І, пам’я­таючи  про це, завжди достойно їх за це дякуй. Не ображай їм, слухайся їх в усьому. Але ця слухняність повинна бути розумною. Слухняність повинна відповідати слову Божому і не суперечити волі Божій. Нічого без поради і благословення батьків не роби і не починай. Якщо батьки тебе карають, і це покарання ти вважаєш справедливим, бо ти дійсно винуватий, то з покірністю перенеси його. Тому що батьки карають тебе з благою ціллю, щоб тебе виправити, щоб ти був кращим. Якщо ти вважаєш, що це покарання несправедливе, ти не винен, то скажи їм про це, тому що ти їхнє чадо. Не залишай своїх батьків у нужді, допомагай їм, особливо в їхній старості. Якщо зауважиш які-небудь немочі, слабкості своїх батьків, то бійся засуджувати їх, тим більше розголошувати про це іншим. Не наслідуй Хама — сина Ноєвого, який, побачивши наготу батька свого, оповістив про те братів. А якщо в чомусь ти образиш своїх батьків, то неодмінно швидше проси в них прощення. Слово Боже нам велить просити прощення в кожного ближнього, ображеного нами, тим більше — у своїх батьків, яких ми повинні любити і поважати над усіх інших”.

Діти, які непоштиво ставляться до своїх батьків, позбавляються благословення Божого. Вони позбавляються милості Божої. Якось до одного святого подвижника батьки привезли свого сина, одержимого лютим духом, що мучив його. Батьки слізно просили преподобного отця, щоб він своєю молитвою зцілив їхнього сина. Але преподобний, який до всіх стражденних ставився дуже поблажливо, навіть без прохання допомагаючи їм своєю молитвою, цього разу ніякої уваги юнакові не виявив. Він із невдоволенням дивився на нього. Батьки благають його, а подвижник говорить: “Ваш син не вартий зцілення, і лютий дух даний йому як кара за його зухвалість до батьків. Він же вас часто не слухався і поводився з вами непоштиво?” Батько похитав головою і говорить: “Так, ми дійсно просили Господа покарати його за непокору». — «От і нехай він страждає за свої гріхи». Але жалісливі батьки припали до ніг святого, обливаючи їх сльозами і прохаючи, щоб він зжалився і помилував їхнього безпутного сина. І тоді тільки преподобний поклав руку на юнака, помолився, і одразу він зцілився.

А от іще один приклад того, як Господь карає нешанобливих дітей за їхню зухвалість до батьків. Одна старенька мати мала єдиного сина, якого дуже любила і якого виховувала в сподіванні, що він буде годувальником, опорою в старості. Але коли син виріс, то своєю неповагою, грубістю, кривдами часто доводив її до зліз. Якось він став бити свою дружину. Мати заступилася, але розпалений, у злості син схопив матір за груди і притиснувши до стіни, почав душити її. Його змусили зупинитися тільки стогони матері, лемент дружини, плач дітей. І тоді скривджена і засмучена мати стала перед іконами і говорить: “Господи, Ти бачиш, як поводиться зі мною мій рідний невдячний син, чим він мені платить за мою любов і турботу про нього. Хай буде він проклятий! Хай не буде ні мого, ні Твого, Господи, благословення на ньому”. У той же час, у той же день сина вразила страшна хвороба. Всі члени його розслабилися, руки тремтіли. З кожним днем його здоров’я погіршувалося. Він став таким слабким, що дружина змушена була годувати його з ложечки, із рук. У такому стані його багато разів возили до святих угодників Божих, — у Київ, в інші святі місця. Але ніде він не міг зцілитися. Господь не давав йому зцілення.

Через тринадцять років він уже так заслаб, що навіть втратив дар мови. Тоді покликали священика, щоб він причастив його Святих Таїн. Коли він прийняв Святі Христові Тайни, то почав розмовляти. Він закликав до себе усіх своїх родичів і дітей і переконливо говорив про те, наскільки тяжкий гріх непокори, неповаги до своїх батьків, а після цих слів мирно помер.

Ці приклади навчають нас, як обережно, уважно ми повинні ставитися до своїх батьків, які нас народили, які нас виховали, яким ми зобов’язані своїм життям. Адже батьки в ранньому нашому дитинстві ніби заміняють нам собою Бога. Всяка влада заснована на владі Божій, затверджена Господом. Тим більше батьківська влада затверджена Господом. Тому у випадку порушення батьківського слова Господь виконує волю батьків. Будемо ж намагатися у своєму житті цю заповідь Божу виконувати. Напишемо на скрижалях свого серця: “шануй батька твого і матір твою, і благо тобі буде, і  довго будеш жити на землі” (Вих. 20, 12)  і: “хто лихословить батька або матір, нехай смертю  помре” (Мф. 15, 4).

Архімандрит Кирил (Павлов)

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me