На жаль, є люди, які ні з ким не можуть ужитись, всюди вносячи суперечки і розбрат. Про що б з ними не заговорили, вони ніколи ні з чим не погоджуються.

Чорне для них видається білим, а біле чорним. Ці люди надто нетерпимі. Не даючи спокою іншим, вони і самі живуть, як у пеклі. До них сміливо можна віднести слова Святого Писання: “Язик — вогонь, прикраса неправди... він повний отрути смертоносної” (Як. 3, 6; 8). Що сказати про таких і як наставити їх?

Святий Антіох говорить: “Суперечення і безсоромність походять від злоби, і суперечливий завжди всіх хоче перемогти і часто заперечує істину, вважаючи себе розумнішим від усіх. Він забуває, що Корей, Дафан і Авірон, які опиралися Мойсею, були поглинуті землею і не самі, а зі своїми одностайниками. І волхв Елім, який виступив проти апостолів Павла і Варнави, був покараний сліпотою. І пророк Міхей говорить, що від суперечок виникає  зло, і за це Господь направить на них немилостивого ангела. І ще: мудрість просвітлює лице людини. А кому приємний злий? Також і Соломон сказав: “Злі розмірковують, чим надокучити, а премудрі у собі премудрість носять”.

Прислухаємося до Божественного Писання і не будемо лихомовними та безсоромними. Мовчанням укріпимось у добрі і поважатимемо старших, відганяючи від себе лихомовство.

Отож бачимо, яке страшне зло повстає через суперечки і безсоромність. Тому треба уникати їх. Адже, що насправді хорошого від злого язика? Скільки зла між людьми сталось через розбрат і незгоди, скільки добрих друзів стали непримиримими ворогами, скільки осиротіло дітей через незгоди родичів? Справді “багато хто впав від леза меча, але не стільки, скільки впало від язика”.

Необхідно утримувати свій язик від зла, як про це говорить Слово Боже: “Утримуй свого язика  від зла, а уста свої від підступних слів. Відступися від злого і добре роби; миру шукай і йди за ним! Очі Господні на праведних, вуха ж Його — на їхній заклик...” (Пс. 33, 14–16).